Другий рік місто косить чума.
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя, лише хресна хода.
Ходимо, кличемо святих отців.
На зворотньому шляху підбираємо мерців.

Папське ім'я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць.
Сенс ворушити цю каламуть ?
Що тут гадати? Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки ?
Середні віки такі Середні віки.

І тоді єпископ приходить у єврейський квартал.
І говорить: Хто з нас не гине за метал?
Усіх нас нищить небесний терор.
Усіх нас винесуть в чорний коридор.
Світла немає.Відсутня мета.
Саме час починати свята.

І тоді лунає барабанний бій.
І підіймає з землі ремісників і повій.
І затягує нас у свою круговерть.
Тих, хто помер, не лякає смерть.
Не лякає жодна з її образ.
Боятись тут варто хіба що нас.

І ми одягаємо пір'я й хвости.
І змащуємо кров'ю натільні хрести.
І палимо на вулицях свого сатану.
І оголошуємо небесам війну.
І водимо процесії довкола вогнів.
Все, що в нас є, це народний гнів.

Клади на обличчя пудру й грим.
Ніколи не пізно померти молодим.
Ніколи не пізно змінити ім'я.
Про мене свідчитиме тінь моя.
Але ніколи й нікому не кажи про це.
Смерть не пізнає нас у лице.